ІНДІЙСЬКІ МІФИ

Творення світу

Спочатку не було нічого: ні сонця, ні місяця, ні зірок. З темряви хаосу першою виникла вода, з неї – вогонь. Од великої сили тепла, що дав той вогонь, зародилося Золоте Яйце, яке плавало у водах безмежного океану, доки в ньому не виник Брахма. Він розбив те яйце, і воно розкололось на дві половини: верхня стала Небом, нижня – Землею, а між ними Брахма розмістив повітряний простір. І утвердив він землю серед вод. Так було створено світ.

Спочатку в Брахми з’явилося шестеро синів. Він породив їх силою своєї думки. А от сьомий син Дакша вийшов з великого пальця на правій нозі Брахми. З пальця на лівій нозі у Брахми народилася донька Віріні. Дакша та Віріні побралися і мали багато дітей. Їхня найстарша донька, Діті, стала матір’ю грізних демонів. Друга донька, Дану, породила могутніх велетнів. Третя, Адіті, народила дванадцятеро світлих синів – великих богів. Серед них наймогутнішими були бог океану Варуна, бог грози та грому Індра, бог сонця Вівасват. Та найславетнішим серед них став наймолодший син Адіті – Вішну, один із  володарів світу. З давніх-давен Діті й Дану (їх називають асурами) були ворогами богів, синів Адіті. А боротьба між асурами та богами за владу над Усесвітом тривала багато століть, і не було їй кінця…  

(Переказ Ольги Бондарук)

Про створення ночі

Коли Яма помер, його сестра і кохана дружина невтішно плакала, і не було меж її горю. Марно боги намагалися полегшити страждання Ямі. На всі вмовляння вона лише відповідала: «Але ж він помер тільки сьогодні!» А тоді не було ще ні дня, ні ночі, ніхто не вів відлік часу. Боги сказали: «Так, вона його ніколи не забуде. Ми створимо ніч!» І вони створили ніч. І ніч минула, і настав день. І Ямі забула померлого чоловіка. Тому кажуть: «Зміна дня і ночі приносить забуття горю».

(Переказ Ольги Бондарук)

Про потоп

Ману, син Вівасвата, самітником оселився на землі поблизу південних гір. Якось вранці, вмиваючись, він побачив у воді маленьку рибку. Враз рибка промовила:

- Допоможи мені вижити, і я врятую тебе.

- Від чого ти рятуватимеш мене? – запитав здивований Ману.

І тоді  рибка сказала:

- Настане потоп для всіх живих істот. Від нього я тебе і врятую.

- Як же мені допомогти тобі вижити?

І рибка пояснила:

- Нам, рибам, доки ми невеликі на зріст, звідусіль загрожує смерть. Одна риба поїдає іншу. Ти спочатку тримай мене у глечику, а коли я виросту, викопай ставок і пусти туди. Коли ж підросту ще більше, віднеси мене до моря, бо тоді смерть вже не загрожуватиме мені.

Ману так і зробив.

З часом рибка справді виросла і стала велетенською рибою з рогом на голові, а це, як відомо, одна з найбільших риб на землі. І Ману випустив її в море. На прощання риба сказала:

- У такому-то році буде потоп. Ти зроби корабель і чекай на мене. А коли потоп почнеться, зійди на корабель, і я врятую  тебе.

Того ж року, який назвала риба, Ману побудував корабель. Коли почався на землі потоп, риба припливла за Ману. Виконуючи її накази, Ману взяв із собою насіння найрізноманітніших рослин. Потім він прив’язав шнур до рога риби, і вона швидко потягла корабель вперед бурхливими водами океану.

Не стало видно землі, неможливо було визначити, де яка сторона світу; тільки вода оточувала їх з усіх боків. Люті вітри розгойдували корабель. Але риба усе пливла та й пливла уперед водяною пустелею і нарешті привела корабель Ману до найвищої гори Гімалаїв. Тут вона сказала:

- Я врятувала тебе. Прив’яжи корабель до дерева. Але будь обережним, щоб вода не змила тебе. Сходь на діл поступово, як спадатиме вода.

Ману послухався поради риби. З тих часів те місце у північних горах називається «Спуск Ману». А потоп змив усіх живих істот. Один Ману лишився, щоб продовжити рід людській на землі.

(Переказ Ольги Бондарук)

Про золоті часи

Ті люди робили усе, що заманеться, і були щасливі. Не було в них ні закону, ні беззаконня, і не було між цими людьми жодних відмінностей... Не було тоді розрізнення за кастами та за способом життя, та не було змішання мов.

У своїх діях люди того часу не керувалися любов'ю чи ненавистю один до одного. Від народження вони були однаково гарними та довголітніми, не поділялися на вельможних та низьких, були щасливі та не сумували.

(Переклад Ярослава  Веприняка)