ІВАН АНДРІЙОВИЧ КРИЛОВ

Квартет

Вигадниця Мартишка,

Осел,

Козел

Та клишоногий Мишка

Затіяли Квартет заграть.

Дві скрипки, ноти, бас і альт дістали

Й під липу в лузі посідали,

Щоб світ мистецтвом чарувать.

Ударили в смички – ладу ж дарма шукать!

«Стій, братця, стій! – кричить їм Мавпа, – постривайте!

Хіба заграєм так? Інакше посідайте.

Ти з басом, Мишечко, сідай проти альта,

Я, прима, сяду проти втори;

Тоді вже піде музика не та:

У танець підуть ліс і гори!»

Знов сіли, почали Квартет;

А діло все не йде вперед.

«Стривайте ж, я знайшов секрет, –

Кричить Осел, – усе в нас піде ладом,

Як поряд сядем».

Послухали Осла, поважно сіли вряд;

А все-таки Квартет не йде на лад.

Ще гірше, ніж раніш, пішли між ними чвари

І свари,

Кому і як сідать.

Припало Солов’ю якраз там пролітать,

До нього всі вдались, як до свого спасіння:

«Будь ласка, – мовили, – таж наберись терпіння,

Допоможі Квартет улаштувать,

І ноти й інструмент зуміли ми дістать,

Скажи лиш, як сідать!»

«Щоб буть музикою, потрібне тут уміння

Та трохи тонших би ушей, –

Їм одмовляє Соловей, –

Тож, як сідати – сварки марні,

Бо з вас музики незугарні»

(Переклад Федора Скляра)

Бабка і Муравель

Жвава Бабка-Стрибунець,

Красне літо проспівала;

Озирнулась… Ба! Навала –

Від зими вже вихорець.

Помертвіло, голо в полі

Вже нема квітної волі,

Як під листом будь-яким

Був готовий стіл і дім.

Все пройшло: зима холодна

Скруту й голод приведе;

Бабці вже співати зле:

В розум це ж кому спаде,

Щоб співати, як голодна!

Вбита горем і сумна,

Йде до Муравля вона:

«Не покинь мене, кум милий!

Дай мені набратись сили –

Й до весни лиш, любий мій,

Прогодуй і обігрій!»

«Кумцю, чудно щось тоді-то:

Чи ти працювала в літо?» –

Муравель її спитав.

«Чи ж до того, кумцю, було!

В моріжках м’яких у нас

Пустощі, пісні всякчас,

Так що й голову забула». –

«А, так ти…». – «Я без біди

Літо ціле проспівала». –

«Проспівала? Добре дбала –

Та вже й потанцюй піди!»

 (Переклад Анатолія Присяжнюка)

Вовк і Ягня

У сильних винен завжди, хто слабкий;

В історії є прикладів чимало;

Та ми історії ніколи не писали;

Але те ж саме кажуть нам байки.

Ягня в спекотний день прийшло води напитись;

І треба ж лихові такому приключитись –

Тут Вовк голодний біг, шукав обід.

Побачив він Ягня, задумав поживитись;

При цьому зберегти законний вид.

Кричить йому: «Ти як посміло

Моє тут каламутити питво

Своїм нечистим рилом?

За це нахабство, далебі,

Зірву я голову тобі!» –

«Коли світлійший Вовк дозволить пояснити,

Насмілюсь я сказать: я воду не бруднив,

Від Світлості Його я значно нижче пив,

І Світлості питво не міг я сколотити:

Це зрозуміти Вас прошу».

«Виходить я брешу?!

Негідник! Чи було нахабство більше в світі!

Пригадую: ти тут мене в позаминулім літі

Нагрубіянив, чим образив дуже:

Я не забув цього, мій друже!» –

«Помилуйте, мені лиш рік від роду», –

Ягнятко каже. – «То це був твій брат». –

«Нема братів у мене». – «То це кум чи сват.

Чи хтось іще із вашої породи.

І ви самі, і ваші пси, і пастухи –

Усі мені ви завдаєте шкоди

І кривдите, як тільки є нагода;

А ти відповісі за їх гріхи». –

«У чому ж винен я?!» – У всьому чисто!

Доволі розбирать вину твою, щеня!

Ти винен вже тому, що дуже хочу їсти», –

Сказав – і в темний ліс він поволок Ягня.

(Переклад Надії Кир’ян)