Теорія літератури

Байка (з давньоруськ. баять, баити, тобто говорити, розповідати) — короткий віршований або прозовий літературний твір повчального змісту, у якому діють алегоричні персонажі, що уособлюють риси людських характерів, чесноти й вади, явища життя.

Характерні ознаки байки:

• невеликий обсяг;
• алегоричність персонажів;
• прихований зміст (інакомовність);
• повчальний характер;
• висміювання недоліків людини та вад суспільства;
• утілення уявлень про моральні принципи життя та поведінки;
• чітка будова (розповідь і мораль);
• відкрита присутність автора;
• наявність дотепних і влучних висловів, що нерідко стають приказками та прислів’ями.

Вічний образ (у художній літературі) — літературний образ, який за глибиною художнього узагальнення виходить за межі конкретних творів і зображеної в них історичної доби, містить невичерпні можливості для філософського осмислення буття.

Гумор — різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах.

Деталь (художня) — засіб словесного і малярського мистецтва, якому властиві особлива змістова наповненість, важлива композиційна та характерологічна функції. Художня деталь дозволяє виявити ціле (якесь явище, характер, проблему та ін.) через часткове.

Діалог (з грецької — розмова, бесіда) — форма організації мовлення (поряд із монологом), яка являє розмову двох або кількох (полілог) осіб.

Езопова мова — художня мова, де думка не висловлена прямо, а зашифрована в алегоріях і натяках.

Іронія — прийом, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення, прихована насмішка, коли висловлювання набуває протилежного значення.

Композиція (з латини compositio — складання, поєднання, створення) — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художню цілісність. Іншими словами, це взаємини, взаємозв’язок, взаємодія різних складників твору (персонажів, частин сюжету, описів, форм оповіді тощо), що визначається задумом письменника, особливостями створеного ним художнього світу, тематикою та ідеями твору.

Конфлікт (художній) — зіткнення в художньому творі протилежних поглядів (позицій, ідей, інтересів, точок зору), що призводить до загострення суперечностей, активних дій, боротьби. Конфлікт буває зовнішнім (зіткнення персонажів між собою або персонажів зі світом загалом) і внутрішнім (складна боротьба різних начал у душі людини). В одному творі можуть поєднуватися різні види конфліктів.

Ліричний герой — головний образ, персонаж ліричного твору (як правило, віршованого), ліричне «я» поета.

На відміну від героїв повістей або романів, автор детально не змальовує ліричного героя, не називає його, а зображує лише його враження, настрої, думки. Ліричний герой може бути наближеним до автора своїми почуттями й роздумами, виявляти авторську точку зору, але ототожнювати їх не можна. Якщо у автора є реальна біографія, ми знаємо факти його життя, то в ліричного героя особлива «біографія» – лірична, тобто така, що розкриває передовсім його внутрішній стан. Образ ліричного героя створюється з допомогою спеціальних художніх засобів, а саме: зображення переживань, настроїв, думок; зміни внутрішніх станів; вибір точки зору спостереження за природою, людьми; пейзаж; поетична мова (епітети, метафори, порівняння, будова речень, повтори тощо).

Література (художня) (з латин. littera — буква, літера) — 1) сукупність писаних і друкованих художніх творів народу, епохи, людства; 2) різновид мистецтва, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність засобами слова.

Мистецтво — 1) одна з форм суспільної свідомості; 2) вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, утілюючи духовні ідеали (митця, народу, епохи, людства); 3) у широкому значенні — досконале вміння в якійсь справі або галузі, майстерність.

Міф (з грецьк. mythos — слово, переказ, звістка) — розповідь, у якій явища природи або реальні події були творчо переосмислені колективною (первісною) свідомістю давніх людей як пояснення світу й утілення уявлень про нього. Міф подібний до казки тим, що він також є результатом колективної творчості, у ньому використовується розповідна форма (невелика за обсягом) і вигадка. Міф, як і казка, може існувати в різних варіантах. Проте міф не тотожний казці, між ними є суттєві відмінності.

Міфологічний образ — образ, що походить із міфу. У міфологічному образі в конкретній формі втілено загальні уявлення давніх людей про виникнення світу, дано первісні пояснення явищ природи та людського життя. Міфологічні образи широко використовуються в художній літературі. Вони переосмислюються відповідно до авторського задуму. Водночас міфологічні образи містять вічні «коди», важливі для осягнення світу й буття на різних етапах людської історії.

Мотив — неподільна смислова одиниця, що є реалізацією більш широкого поняття — теми. Мотив рухає сюжет твору і є одним із засобів розкриття художнього образу.

Наукова фантастика — різновид художньої літератури, за основу якого узято роздуми про розвиток науки і техніки. Митець, як правило, оперує реальними науковими гіпотезами або ідеями, наближеними до дійсності. У науковій фантастиці поєднуються надзвичайні пригоди (які становлять основу сюжету) і наукові припущення чи роз’яснення (подаються у цікавій формі, звучать із вуст персонажів або автора). Засновниками наукової фантастики вважають письменників Жуля Верна і Герберта Уеллса.

Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлювання (коли більшу вагу має не те, що сказано, а те, що не сказано).

Поема — великий твір (як правило, віршований), у якому зображені значні події та яскраві характери персонажів. У поемі органічно поєднуються елементи лірики (вираження внутрішніх переживань, мрій, прагнень) і епосу (зображення зовнішніх подій, фактів).

Характерні ознаки поеми:

• поєднання зовнішніх подій сюжету із глибокими переживаннями;
• створення розлогих образів персонажів, які беруть участь у подіях;
• яскраво виражене авторське начало (автор веде розповідь, дає оцінки та ін.);
• різноманітні описи (переважно суб’єктивні);
• специфічні художні засоби (наскрізна дія, монологи та діалоги, напруженість конфліктів тощо).

Пригодницький роман — великий за обсягом прозовий твір, дія якого відбувається довкола розкриття характерів кількох персонажів, що формуються під час надзвичайних обставин і пригод.

Ознаки пригодницького роману:

• зображення численних пригод персонажів;
• стрімкий розвиток сюжету і поєднання кількох гостросюжетних ліній;
• мотиви випробування, переслідування, розгадування;
• характери персонажів подано в розвитку, вони змінюються внаслідок пережитих пригод;
• наявність численних таємниць, загадок, дивних обставин;
• місце дії – світ далеких країн, екзотичної природи, стихій тощо;
• поєднання різних типів оповіді (від імені автора і персонажів, описи, діалоги, монологи тощо).

Соціальна фантастика — різновид фантастики, в якому висловлено роздуми (або припущення) щодо теперішньої і подальшої долі суспільства, людської цивілізації, Всесвіту. У деяких творах поєднуються ознаки наукової і соціальної фантастики (наприклад, у творах Герберта Веллса, Рея Бредбері та ін.).

Характерні ознаки соціальної фантастики:

• розкриття гострих конфліктів (зовнішніх і внутрішніх);
• створення фантастичних ситуацій і образів, що актуалізують проблеми сучасного світу;
• увага до духовного стану особистості, суспільного устрою, засад людської цивілізації;
• перенесення часу в інший вимір (майбутній або минулий; створення особливих часових параметрів);
• фантастичний простір, але він має окремі прикмети реальності (в ньому можна впізнати деякі факти і явища суспільства, соціальні стосунки);
• складність персонажів, їх моральні випробування, внутрішні зміни;
• незавершеність сюжету і характерів персонажів (вони можуть мати подальше продовження);
• поєднання різних засобів художньої оповіді (від імені автора і персонажів, описи, діалоги, монологи тощо);
• переосмислення митцями минулого і теперішнього, прогнози майбутнього.

Традиційний образ (у художній літературі) — образ, що переходить від однієї літературної епохи до іншої, зберігається й активно функціонує протягом тривалого часу або в одній національній літературі, або в різних національних літературах.

Художній образ — це втілення загального (уявлення про життя, людину, людські стосунки, ідеали тощо) у конкретно-чуттєвій формі (тобто в предметах, явищах).

Ознаки художнього образу: конкретність, цілісність, динамізм, умовність, знаковість, діалогізм, багатозначність, життя в часі.