Пісня про Гайавату (1855)

Ще в студентські роки Лонгфелло почав вивчати історичні праці про життя і культуру індіанців. Цей інтерес він зберігав протягом усього життя. Письменник також зустрічався з представниками різних індіанських племен. 1849 року він познайомився з вождем племені оджибуеїв Ках-ге-га-гах-баухом. Легенди, що Лонгфелло почув від індіанського вождя, були згодом використані в «Пісні про Гайавату». Митець вважав, що звернення до витоків збагатить американську літературу, сприятиме формуванню у читачів почуття історії, національної гордості та єдності.

Крім індіанських джерел, митець спирався на літературні традиції Європи, чому сприяло глибоке знання мов і різних літератур. Він захоплювався збірками ісландського («Едда») і фінського («Калевала») фольклору. Спирався також на античну міфологію (в образі Гайавати можна знайти риси Орфея, Геркулеса, Прометея та ін.), слов’янський фольклор (герої «Пісні про Гайавату» дещо нагадують богатирів із російських билин і казок), європейські сказання («Пісня про Гайавату» створювалася за зразком «Пісні про Роланда», «Пісні про нібелунгів», «Пісні про мого Сіда», де в центрі була легендаризована біографія головного героя) та ін.

Отже, національні джерела і творче засвоєння літературних традицій дали змогу Лонгфелло створити оригінальний твір, який він назвав «поемою великої віри в Америку».

В основу «Пісні про Гайавату» (англ. The Song of Hiawatha) Лонгфелло поклав історичний факт – створення Ліги п’яти ірокезьких племен (приблизно 1570 рік), до якої увійшли різні індіанські племена (онейди, могауки, онондаги, сенеки і кайюги, пізніше до них приєдналися і тускарори). Спочатку Ліга була військовим союзом, але пізніше стала формою колективного правління. Створення Ліги поклало край чварам і внутрішньому розбрату серед племен. Індіанці стали разом розв’язувати свої проблеми, спільно діяти проти зовнішніх ворогів. На думку американських істориків, реальний Гайавата теж брав активну участь в організації Ліги. Його образ, оповитий серпанком легенд, та інші образи, що стали міфічними для індіанців, Лонгфелло увів у свою поему. Автор переніс дію твору в XVII століття, коли на американському континенті з’явилися європейці, тобто почала формуватися нова держава. Письменник свідомо відступив від реальних фактів з метою поетизації образу Америки і утвердження тих моральних і суспільних ідеалів, якими, на його думку, мають керуватися американці в розбудові демократичної держави.

У «Пісні про Гайавату» відтворено давні уявлення північноамериканських індіанців. Для них світ населений духами, героями, древніми божествами. Природа та її сили мають магічний характер. Людина залежить від багатьох надприродних і божественних сил, однак вона знаходить своє місце у складному й розмаїтому світі, здатна перемагати лихі сили.

Поема починається з розповіді про утворення Ліги племен. Це не просто поетизація історичного факту, а зображення процесу творення нового світу на засадах миру і взаєморозуміння.