Усмішка (1952)

«Мона Ліза (Джоконда)» – одна із найкращих картин видатного італійського майстра Леонардо да Вінчі. Він був не тільки художником, а й науковцем і винахідником, що на багато років випередив свій час. Леонардо да Вінчі експериментував і в галузі живопису, створивши «Мону Лізу (Джоконду)» на викривленій поверхні дерев’яної дошки з допомогою спеціальних фарб і прийомів, що дало незвичний ефект. Отже, що ж нам відомо про цей шедевр? Чому люди завмирають перед ним? І чому ця картина через віки надихнула американського фантаста Рея Бредбері на створення оповідання «Усмішка»?

«Мона Ліза (Джоконда)», написана приблизно в 1503-1506 роках, приховує в собі велику таємницю, яку люди розгадують вже багато років. Спочатку вважали, що на картині створено портрет реальної жінки – Мони Лізи, дружини багатого купця П’єтро Франческо дель Джокондо із Флоренції (Італія). Але згодом з’явилися інші версії. Начебто на картині зображено якусь високу особу, ім’я якої не можна було називати. Говорили і про те, що Леонардо да Вінчі нібито створив власний автопортрет. Й досі народжуються нові версії…

Протягом віків Джоконду сприймали по-різному. Одні вважали її красивою, другі – потворною, треті – глузливою, четверті – доброю і т.д. Джоконду за різних часів називали чоловіком і жінкою, реальною людиною й інопланетянкою (тим більше, що вона зображена на тлі фантастичного пейзажу), молодою і старою, гарною і відразливою, доброю і злою. Можна сказати, що вона – в одному образі – уособила все людство, яке може бути різним. Джоконда – це не портрет коханої жінки. Це роздуми художника про людину, про світ, про самого себе, про боротьбу Бога і диявола, яка постійно триває в суспільстві й у душі особистості. Отже, «Мона Ліза (Джоконда)» – це своєрідний портрет всього людства і кожного з нас.

Усмішка Джоконди назавжди залишиться загадкою. То не є вияв радості чи задоволення, Джоконда не сміється у звичному розумінні. У неї особливий вираз обличчя – дуже багатозначний. «Ми бачимо усмішку Джоконди такою, якими ми є самі», – писав Рей Бредбері.

Звернімо увагу на те, що Джоконда значно наближена до глядачів. У порівнянні з нею пейзаж видається далеким і набагато меншим, аніж насправді. У такий спосіб автор утверджує велич людини, вона є цілим всесвітом. Пейзаж – загадковий, трохи фантастичний – надає образу Джоконди космічного звучання. При створенні картини Леонардо да Вінчі використав прийом сфумато - ледь відчутний серпанок, імлу, що огортає постать Мони Лізи. Завдяки цьому вона стає ще загадковішою і зливається із пейзажем.

Силою таланту Леонардо да Вінчі зробив так, що той, хто дивиться на Джоконду (де б не стояв), постійно відчуває на собі її погляд – проникливий, уважний, задумливий. Вона ніби зазирає в душу глядача, запитуючи: яка ж ти, людино?.. У своєму оповіданні письменник Рей Бредбері також намагається зазирнути в духовний світ особистості. Від цього духовного світу, на думку митця, залежить майбутнє людства.