Володимир Галактіонович Короленко

1853 — 1921

Володимир Галактіонович Короленко народився 15 липня 1853 року в м. Житомирі в сім’ї судді, котрий походив зі старовинного роду українських козаків. 1866 року батька Короленка перевели на роботу до м. Рівного, де він помер через два роки. Сім’я опинилася в злиденному становищі. Дітей (Володимира, його двох братів і сестру) виховувала мати Евеліна Йосипівна, полька за походженням. Короленко навчався в польському пансіоні, потім – у Житомирській та Рівненській гімназіях. Дитинство і юність майбутній письменник провів серед прекрасної української природи та народної культури. Вони наповнили його незабутніми враженнями, що знайшли відбиток у його творах.

Завершивши гімназійний курс зі срібною медаллю, Короленко поїхав до Санкт-Петербурга, потім – до Москви, де намагався отримати вищу освіту. То було дуже не просто, адже сім’я бідувала, і Володимир змушений був шукати заробітків. Незважаючи на труднощі, Короленко був дуже наполегливим, він займався самоосвітою, з юних літ почав створювати архів документів і різноманітних матеріалів, які використовував у своїй літературній праці.

Починаючи з середини 1880-х років у Росії, а потім і за її кордонами, виходили твори Короленка про життя знедолених і стражденних. Він своїм палким словом боровся за справедливість для всіх людей, вселяв у них віру і надію на краще майбутнє. «Людина створена для щастя, як птах для польоту», - стверджував митець в оповіданні «Парадокс». Чимало творів Короленка присвячено дітям, серед них – повість «У поганому товаристві» (1885), яка була видана під заголовком «Діти підземелля». Містечко, яке змальовано в повісті, нагадує Рівне. Хоча Короленко жив далеко від рідного краю, багато його творів присвячено нашій українській землі: «Ліс шумить» (1886), «Без язика» (1895), «У козаків» (1901), «Наші на Дунаї» (1909) тощо.

Наприкінці XIX століття Короленко посів чільне місце в літературі, користуючись пошаною серед російських (Лев Толстой, Антон Чехов, Всеволод Гаршин та ін.) і українських (Павло Грабовський, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Іван Франко та ін.) митців. 1900 року Російська академія наук обрала письменника почесним членом. Це було високе визнання його таланту. Утім, через погіршення здоров’я Короленко не міг більше жити в холодному кліматі Санкт-Петербурга і того ж року переїжджає до теплої й сонячної Полтави. Але й далеко від столиці слово Короленка звучало потужно. У важкі роки революції й громадянської війни він сміливо захищав від насильства людей різних віросповідань, національностей, ідейних переконань. Його поважали представники будь-якої влади, і люди йшли до нього зі своїми бідами, знаючи, що Короленко обов’язково допоможе. У 1921 році, коли Короленко помер, на вулицях Полтави ще лунали постріли, але тисячі життів і доль він зумів врятувати. Його слово і зараз нагадує нам про любов, милосердя і совість, без яких неможливе людське існування.